Start Park Miniatur - Centr.Kult.Ekumenicznej CKE - UA
CKE - UA
PDF Drukuj Email
ЄДНІСТЬ В РІЗНОМАНІТНОСТІ

Південно-східний регіон Польщі з частиною малопольського і підкарпатського воєводств разом з північно-східним районом Словацьких Карпат з виходом на частину України є тереном, що захоплює пограничною культурою. Ці терени, де зустрічався католицько-латинський Захід з візантійсько-православним Сходом, на протязі віків були заселені різноманітними етнічними групами.

Зіткнення обидвох цивілізацій спочатку призвело до взаємної ізоляції з різним напруженням і наслідками. Особливо поглиблювалась ізоляція в релігійній площині через взаємне небажання Східної і Західної Церкви. Віддзеркаленням цього була різка культурна різниця у мистецтві і сакральній архітектурі.

Католицькі святині мали за взірець римські базиліки побудовані з двох частин у просторі з одно або багатонавовим корпусом, а також з презбітеріум.

Сакральне будівництво Русі опиралося на візантійські традиції з характерно укладеним тридільним архітектурним стилем.

Однак з часом, особливо у період нової історії, наступило взаємне проникнення культур, що залишило свій слід в чудовій архітектурі дерев’яних церков і костелів. З’явилося типове для польсько-руського пограниччя явище латинізації греко-католицьких церковних форм, як і запозичення східних взірців для латинських костелів.

В міру інтенсивного розвитку осідлого життя в гірських районах Польщі і Словаччини від 14 до 17 століття, а особливо у 16 столітті, з’явилися Русини і Волохи, що визнавали православ’я. Та пастерська спільнота з часом запровадила осідлий спосіб життя, творячи відомі нам етнографічні групи лемків і бойків.

Лемки, відомі також як руснаки, були групою руських гуцулів, що заселяли Низькі Бескиди і долину Ослави на сході, а також частину Сондецького Бескиду аж по Попрадську долину на заході.

Бойки – це Бещадські гуцули, що поселилися вздовж північної дуги Східних Карпат. ВІД витоків Сану до Ломниці на Україні. На сході вони граничили з Гуцульщиною.

Свідоцтвом віри як бойків, так і лемків є прекрасні  дерев’яні церкви, вибудовані згідно визначених правил. На початках ці церкви не відрізнялися від православних дерев’яних святинь Червоної Русі. Однак з часом, особливо від другої половини XVII століття куполи лемківських церков набули форм багатоступеневих чотирьохспадових дахів, увінчаних вигнутими цибулястими куполами з псевдоліхтарями, наближаючись своїми формами вежичок до латинських костелів. Почали також до трійчатих форм добудовувати вежі з приміщеннями, що служили також дзвіницями, так як це було у римо-католицьких костелах. З того часу вежі стали невід’ємною частиною уніацьких церков, що будувались у Східних Карпатах. В архітектурі лемківських церков на теренах Сондецького і Низького Бескидів, а також Словаччини, можна вирізнити декілька типів:

- північно-західний; трьохмірні будівлі у вигляді квадратів з видною вежею, з похилими стінами. Вся будівля накрита похилими дахами, котрі увінчували бані.

- південний; будівлі двохмірні на вигляд, де презбітеріум і наву накривають похилий ламаний дах. Вежа з вертикальними стінами встановлена на зрубі бабинця, а не безпосередньо на землі.

- північно-східний; будівлі дво-, або тримірні, де часто основна будова видовжена захристією добудованою до презбітеріуму або сіньми до бабинця. Характерним є те, що окремі частини церкви мають рівну висоту і накриті двоспадовим дахом з чудовими банями.

- загальний; тримірні будови з вежею від заходу, нава і презбітеріум накриті двоспадовим дахом з банями. В основному їх будували під кінець XVIII і у XIX столітті.

В бойківсьвих церквах, особливо у центральній частині Бойківщини, напрацьований характерний стиль похилих дахів, що нагадували своїм виглядом китайські пагоди. Можливо для того, щоб згармонізувати куполи, що підносились до неба, з верхівками гір, серед яких були вибудовані.

Наступна етнографічна група Карпатського Підгір’я  - це підгоряни. До неї належали люди польського походження з домішками  німецьких і русько-волоських поселенців. Вони були перехідною групою  між людністю, що заселяла гірську і низинну місцевість.

Біля них сформувалися долиняни – не гуцули, а за походженням польсько-руським поселенці, що мешкали в околицях Саноку, Буковска і Лєска. На землях Карпатського підгір’я де проживали підгіряни, домінували в значній мірі дерев’яні римо-католицькі костели. Перші з них вибудовані вже у 15 столітті. Це були будівлі зі стінами у вигляді зрубу, де презбітеріум, закритий трьохбічною апсидою, з’єднувався з навою, що мала вигляд квадрату. Вежі добудовані трохи пізніше. До найстаріших належать костели у Гачові, Бліжньому, Гольцовей, Домарадзу, Гумнісках і Івочу, котрий був перебудований у другій половині 17 ст. Найгарнішіі зі збережених 16-ти вічних знаходяться у Тшчініці, Швєнцанах, Вінаровей, Сенковей і Лібушу. Чотири з них внесені до Світової Культурної Спадщини ЮНЕСКО.

Віддзеркалення всіх тих культурних і етнографічних стилів знайшло своє місце у відкритому на території відпочинково-реабілітаційного осередку Карітас у Мичковцах – центр екуменічної культури ім. Яна Павла ІІ. Це є парк мініатюр дерев’яної архітектури, що об’єднує макети костелів і церков. Одним з завдань організації цього парку був показ різноманіття стилів багатої дерев’яної сакральної архітектури, притаманної окремим етнічним групам на територіях теперішнього польсько-словацько-українського пограниччя. Це виняткове місце було відкрите і освячене 16 жовтня 2007 року у 29 річницю вибору Яна Павла ІІ головою Петрової Столиці. Йому воно і присвячене як великому прибічнику поєднання між християнами.

На території 0,8 г, на 10 пагорбках у масштабі 1:25 було виставлено 140 макетів найстарших дерев’яних костелів, православних і греко-католицьких церков з теренів південно-східної Польщі, Словаччини і України.

Макети були виконані групою осіб під керівництвом Януша Куліга, ремісника з Хмєльніка біля Жешова, а архітектуру місцевості приготував Норберт Пєкарскі з Блізнєго. Доповненням експозиції є музика і релігійні співи, що відповідають певним релігійно-етнічним групам, а також коментар кількома мовами в інформаційному пункті.

Показ у мініатюрі сакральних архітектурних стилів є поверненням до минулого. А крім того дерев’яна сакральна архітектура є дуже крихка, підтвердженням чого були недавні пожежі церкви в Опаці, Команьчу чи, напр. костелу у Лібушу. Тому варто її показати.

Другою причиною створення Центру Екуменічної Культури (ЦЕК) є спроба іншого погляду в минуле, особливо в цих важких Бєщадських теренах, коли громадсько-політичні антагонізми перекладали у релігійну площину. Бєщади – це регіон, котрий окрім пізнавальних і туристичних цінностей має дуже складну і болісну історію. Відбивається вона ще і до сьогодні у житті небагатьох мешканців, що тут залишились. Для тих, котрі були змушені покинути свою батьківщину після ІІ світової війни спогади про родинний край будять ностальгію, смуток, невимовний жаль. Часто відчуття кривди з приводу примусових переселень будить злість і ненависть до тих, хто одержав їх будинки. Це болюче минуле часто висвітлювалось однобоко і тенденційно.

Отже ЦЕК повинен сприяти цьому іншому погляду, що над всім тим, що нас розділювало, над усіма історичними подіями повинна запанувати справжня Любов. Поєднання можна можна творити тільки в Любові. Нехай же ця Любов буде основою всіх міжлюдських відносин. Цю правду нагадує всім, хто входить до ЦЕК напис над головною брамою – ПОНАД УСІМ НЕХАЙ БУДЕ ЛЮБОВ.

Обов’язком нинішніх  поколінь є збереження в пам’яті цих зникаючих культур і пошук площин взаємного діалогу, порозуміння і пошанування. Початком такого відношення була наукова сесія, що супроводжувала відкриття Центру Екуменічної Культури. Порушені теми зі сфери:

- історії костелу на Польсько-Словацько-Українському пограниччі

- діалогу сестринських католицько-православних церков

- етнографічної і культурної різнорідності цих теренів

Ідея єдності над розділами реалізується у відпочинково-реабілітаційному осередку Карітас у Мичковцях, що називається вже багато років, як „Містечко Любові”. Тут організовується літній відпочинок для дітей з України і Білорусії, серед яких багато є православних чи греко-католиків. Загальні ігри, пікніки з польськими дітьми поєднані з лекціями з історії, культури і релігії, а також традицій. Відповідна атмосфера, що панує в Центрі Екуменічної Культури ім. Яна Павла ІІ, сприяє тому, щоб постійно, знову і знову будувати справжню єдність і екуменізм, що спирається на взаємному порозумінні, без упереджень і стереотипів, а понад усе на справжній ЛЮБОВІ.